Отча орбіта
А батькова душа усе ж воскресла,
хоч розпинала доля на хресті.
Під журавлині осені і весни
тепер вона в довічному путі.
Уже їй ні на мить не зупинитись.
Осколок, що під серцем, не болить.
Тим часом на землі, як древній витязь,
тримаю я надійно меч і щит.
А час прийде – й мої дорослі діти
мене замінять на земнім посту.
щоб міг я із праотчої, орбіти
Вітчизну в чистім бачити цвіту.
Зіллються в круг один кінці й початки.
І весь наш рід постане як одне
зі степом, що набувсь по праву спадку,
з Дніпром, що в нього лоно осяйне.
Із сонцесяйним київським собором,
де боронила волю княжа рать.
Та з іменами, що мені не сором
їх по-синівськи світові назвать.
Отцовская орбита
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051901570
Свидетельство о публикации №116051901570
Рецензии