* * *
Моїй любові лік ведуть літа.
Тож вирвати з душі її несила.
Хоча, підкравшись, осінь золота
квітневі сподівання засушила.
А ти все та ж, зваблива й молода.
І стан у тебе поки що дівочий.
Дзвінка і чиста, як гірська вода,
стікаєш кришталево-непорочна.
Милуюся тобою збоку я
між снігових чи пелюсткових віхол.
Згадати чи почуть твоє ім’я –
і то для мене щонайвища втіха.
А счет моей любви ведут годы
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051802385
Свидетельство о публикации №116051802385
Рецензии