Тополеве літо
Допоки ще живі, як листя на деревах.
І пух, як перший сніг, кружляє між тополь.
І ти в моїм житті–неначе королева,
хоча для тебе я ніскільки не король.
Не тямлячи себе від іншої корони,
чужому годиш ти, покірна, як слуга.
Від болю і образ у жилах кров холоне,
а тіло аж пашить, немов від батога.
Як вижити мені у цім найтяжчім горі?
Щоб їх почула ти, які сказать слова?
Святі мої чуття, високі, наче зорі,
померкли на землі, як стоптана трава.
Полегшає мені хіба що у могилі.
Довкола білий пух, неначе ранній сніг.
Якщо караєш так, то дай хоч трохи сили,
щоб так не побивавсь, щоб стерпіти я міг.
Тополинное лето
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051802343
Свидетельство о публикации №116051802343
Рецензии