* * *
Тебе згадавши, схаменуся враз
і геть біжу в думках несамовито.
Від слів твоїх болючих і образ
уже несила дихати і жити.
Цю порожнечу все ж заповню чим?
Ти владно так заполонила душу...
Твоє ім’я... Ще тану перед ним,
хоча навік його забути мушу.
Холодна і байдужа, як граніт,
лиш перед іншим ти м’якіша воску.
Можливо, люба, аж на схилі літ
в тобі озвуся добрим відголоском.
І легко буде литися сльозам.
Хай безліч буде в тебе тих віддушин.
Та не зі мною, бо затвердну сам
И вспомнив о тебе, остепенюсь
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051802295
Свидетельство о публикации №116051802295
Рецензии