* * *
На безлисті, кручені дерева
сивий грудень погляда з-під брів.
Ти – немов із казки королева
та, яку б я викрасти хотів.
Крізь усі найвищі огорожі
в спочивальню тиху проберусь
і жіночий сон твій потривожу
в замку, що високий, як Ельбрус.
Я відчую твій гарячий подих
і торкнуся ніжно любих губ.
І, сп’янілий від твоєї вроди,
не почую вартівничих труб.
Звідусіль збіжаться спритні слуги
і гвардійці, що числа їм несть.
Я зіграю вміло роль злодюги,
щоб твою не заплямити честь.
І на велелюдному майдані,
вже під чорним смертницьким плащем,
озирнусь на замок твій востаннє
й на колоду упаду лицем.
І почувши справедливий вирок,
все ж ніскільки не розкаюсь я.
І під свист блискучої сокири
прошепочу ще твоє ім’я.
На безлистные, скареженные деревья
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051802161
Свидетельство о публикации №116051802161
Рецензии