* * *
Прости мене й прощай, я зачиняю душу,
і, стративши чуття, підпалюю мости.
Безжальний вирок твій все ж виконати мушу.
Я чітко все зроблю, чого бажаєш ти.
Ні в чім не дорікну, бо що від тих докорів.
Байдужий я тобі, в тім не твоя вина.
Неначе злодій, я ліз не в свою комору,
де, звісно, не моя поклажа чарівна.
І поки ще мене за руки не схопили,
ті руки сам собі тепер я відіб’ю.
Я мушу відійти, усі зібравши сили.
І, люблячи тебе, сказать, що не люблю.
Прости мене й прощай тепер уже навіки.
Ніхто й ніщо в житті не милі більш мені.
Убитим почуттям закрию сам повіки,
відчувшись так, як ліс, порубаний на пні.
Я витримати все і жити далі мушу
в честь того, може, лиш, що є на світі ти.
Прости мене й прощай, я зачиняю душу.
І, втративши тебе, підпалюю мости.
Прости мне и прощай
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051802105
Свидетельство о публикации №116051802105
Рецензии