* * *
Мені ти заздриш, що пишу вірші?
А те, що маєш ти, нічим не гірше.
Ти геніальна світлістю душі,
а ніжною жіночністю тим більше.
Ці очі, губи, лебедина грудь,
твоя якась божественна постава,
ти вся, як є, такою вічно будь,
як цвіт медовий у моїй уяві.
Я часом божеволію від мук,
що не моя ти, краща всіх на світі.
Я так люблю смаглявість любих рук
й коліна, що з-під сукні звабно світять.
Мені без тебе вже нема життя.
І дух, і тіло за тобою тужать.
За сонячність мойого почуття
до мене будь хоч трохи небайдужа.
Бо що без тебе всі мої вірші?
І що без тебе я на білім світі?
Ти геніальна світлістю душі.
Для мене ти – як мудрість в заповіті.
Мне ты завидуешь, что пишу стихи?
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051802090
Свидетельство о публикации №116051802090
Рецензии