Гоніння старості
(Романс)
Зачекай, люта старосте,
небажана, непрохана.
Молодечої радості
подаруй ще хоч трохи нам.
Там, де пах одурманливий
молодої горішини,
ми з коханою панною
поки ще не натішились.
Зорі в трепеті збудженім.
І цвірчки невгамовані.
Мною сонячна суджена
ще не вся обцілована.
Аж здригаються зарості
від щасливого тьохкання.
Геть іди собі, старосте,
небажана, непрохана.
Ти прийшла надто загодя,
чорні звісивши китиці.
Там шукай собі злагоди,
де не вміють любитися.
Гонение старости
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051701858
Свидетельство о публикации №116051701858
Рецензии