Ти старанно розгладжуєш мої зморшки,
Змішуєш з молоком рясні сльози,
Замальовуєш медом сивину у волоссі,
І не забудь викинути вчорашні чотири ґвоздики
Кольору церковного кагору
І спробуй хоча б розтулити мої кулаки,
Бо нігті вже в'їлись у шкіру,
А насправді я й далі сплю сама,
Бо тебе намалювала уява,
Та іронія не зійшла ще з обличчя,
І зморшки врізаються глибше в чоло,
А квіти спочивають на балконі,
Амінь.
Ти старанно розгладжу ш моi зморшки...
© Copyright: Юлия Солован, 2016
Свидетельство о публикации №116051602968
Свидетельство о публикации №116051602968
Рецензии
