* * *
А того ти й не відаєш у снах,
що викрадаю я тебе щоночі.
І несучи, як сонце, на руках,
дивлюся у твої закриті очі.
І лиш мені в ту осіянну мить
ти ніжно усміхаєшся, кохана,
допоки в небі срібло зір тремтить.
і стеле місяць промені багряні.
Полеж в моїх обіймах горілиць,
красиво й вільно розметавши груди.
Спочинь хоч так від клопоту й дрібниць,
допоки міцно сплять недобрі люди.
Отак жіночий і звікуєш вік
в моїх жаданнях райдужних і мріях.
Я, може, старомодний чоловік,
але тебе кохаючи, лелію.
А ты не догадаешься во сне
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051601797
Свидетельство о публикации №116051601797
Рецензии