Незнайомка

"По вечерам над ресторанами
горячий воздух дик и глух,.."
 - Александр Блок

Щовечора над ресторанами
повітря дикого глухий гарячий рух,
і править окриками п'яними
весняний хворобливий згубний дух.

А вдалині над пилом у провулках,
де скука заміських манірних дач,
ледь світиться вітрина в булочній,
і чується дитячий плач.

Щовечора, десь за шлагбаумом,
заламуючи капелюх,
серед канав гуляють з дамами
дотепники старанні. Ніч навкруг.

Поскрипування весел понад озером
й жіночий роздається писк,
а в небі, до усього звиклий, кольору
блідого викривляється безглуздо диск.
 
Щовечора єдиний друг, за звичаєм,
з бокалу дивиться на мене, мій рівня,
вологою терпкою й таємничою
смиренний, приголомшений, як я.

А поруч з-за сусідніх столиків,
лакеї сонні де стирчать,
п'яниці із очима кроликів
«In vino veritas!» - кричать.

І кожен вечір, в час призначений
(чи тільки сниться це мені?),
дівочий стан в шовках, небачений,  -
в туманному вікні.

Пройшовши плавно поміж п'яними,
без шанувальників, завжди одна,
і, віючи парфумами й туманами,
вона сідає до вікна.

І манять давніми повір'ями
шовки її налиті, пружні, мов ріка,
і капелюх з печальним пір'ям,
і в перснях завузька рука.

Немислимою близькістю закований,
дивлюсь за темну я вуаль,
і бачу берег зачарований
і чарами сповиту дивну даль.

Глухі таїни лиш мені доручені,
і чиєсь сонце лиш мені дано,
і душу, цим видінням змучену,
терпке пронизує вино.
 
І пір'я страуса схиляються і монотонно
гойдаються у мозку, немов ждуть,
і очі сині і бездонні
на березі далекому цвітуть.

В моїй душі лежить скарбів печера,
і ключ доручений мені!
Ти маєш рацію, хмільна химера!
Я знаю, - істина в вині.



* In vino veritas! - Істина - у вині! (лат.)