Казацкая могила

Козацька могила

Одним одна у цім краю могила.
Вона із незапам’ятних століть.
Пливуть над нею хмар грозових брили,
вбирає час то в ізумруд, то в мідь.

І рідко хто сюди приходить в гості,
крім всюдисущих нас, хлоп’ят сільських.
Козацькі тліють у могилі кості,
лежать шаблі з пістолями при них.

А в низині, між скель, тече Синюха,
неначе із Господньої роси.
І віє з поля полиновим духом.
І дуб вражає величчю краси.

Але коли б не древня ця могила,
що біля неї аж холону весь,
я не спізнав би, як Вітчизна мила,
і що за неї вмерти – вища честь.

То жовте поле рідне, то зелене,
то мов навзрид над ним ревуть вітри.
Про найсвятіше говори до мене,
про заповітне, предку, говори.

Нехай ще вище небо засиніє,
а в груди хлібний вдариться прибій.
Тебе я, може, краще зрозумію,
ніж зрозуміти міг сучасник твій.

Ти не зважай на те, що я – дитина.
Синівська швидко дозріває кров,
щоб повноцінну мати Батьківщину
і лицарства збагнути часослов.