* * *
І випало стояти козакам
у вирішальній битві до загину.
І зріс на тій святині в небо храм,
як заповіт – любити Батьківщину.
Та українства люті вороги,
а разом з ними й власні яничари,
його зухвало знесли до ноги,
звели святиню в пилу чорну хмару.
Поволі осідав священний пил
на стріхи жител, на родюче поле,
і на кургани предківських могил,
на все, що квітло і росло довколо.
Пробились крізь уламки спориші.
І терням поросла свята дорога.
Та все ж таки з набожної душі
безбожники не витіснили Бога.
Воздалося за зло й руйнівникам.
Прийшла тепер до них лиха година.
І знову до небес підвівся храм.
А буде храм, то бути й Батьківщині.
Храм
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051401659
Свидетельство о публикации №116051401659
Рецензии