Вечір над Синюхою
Лиш зникла у вербових шатах
рудого сонця голова,
запахла прохолодно м’ята,
росою вкрилася трава.
І в таємничому величчі
постала вечора краса.
Темніли грізно скель обличчя.
І ледь ясніли небеса.
В пітьмі світилася, як фосфор,
Синюхи сиза бистрина.
І ляскав щучий плеск, як постріл.
І глухла в заростях луна.
Вечер над Синюхой
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051202046
Свидетельство о публикации №116051202046
Рецензии