Де мій зігрітий сонцем теплий день,
Де небесний синій бархат вночі,
Чому вже не чути тих щирих пісень,
А в очах все частіше холодні дощі?
Скажи, чому, душа знову засинає,
Та не бачить тих щасливих очей,
Чому лиш погане на думку спадає,
Та загубились останні ключі від дверей?
Чому все частіше ти пізно приходиш
І став так рідко до мене дзвонити,
Може до іншої розмови заводиш,
А мене просто забув як любити?
Чи може ти просто стомився,
Від життя, кохання, не щирих людей,
Чи може, скажи, десь помилився,
Або постраждав від зависних очей?!
Та чому ти тікаєш, ховаєшся в ніч,
Замість того щоб пригорнутись до мене,
Я ж не зраджу, зігрію теплом райських свіч,
Бо я завжди відчувала кохання до тебе!
Знай, що можеш усе мені розказати,
Про зло і образу, про біль і проблеми,
Бо лиш я зрозумію, допоможу здолати,
І життя стане казкою вартої поеми!
Життя варте поеми...
© Copyright: Марианна Медзинская, 2016
Свидетельство о публикации №116051106058
Свидетельство о публикации №116051106058
Рецензии