Диалектические строки

Діалектичні рядки

У світі й справді спокою нема.
В одвічнім русі і вітри, і хмари,
і плин ріки, і пломінь сонця ярий,
і дня світіння, і нічна пітьма.

На цвинтар ти кивнув мені дарма.
Там клопоти свої, свої кошмари
під владні землетрусові удари...
 А чи не рух крізь вічність смерть сама?

Що ж про диван казати, де ві сні
полежав ти незрушно, як здалося.
Ти поки спав, то визріло колосся,
розпочались гарячі жнивні дні.

Як не бездій, а ти мов у човні.
Тебе, дітей, і жінку, й вашу хату
уже кумам ніяк не наздогнати.
Вони ще там, а ви на бистрині.

Куди б не плив, оглянься на вогні,
на дим солодкий батьківської хати,
де на Вітчизну схожа добра мати
колись чорнява, нині в сивині.

Сто років тому звалена стіна
сьогодні буйно обросла травою.
І рушить час, і сам же рани гоїть,
як повеліють Бог чи сатана.

Отож бо вічна й точиться війна.
Що на душі твоїй – така ж і зброя.
І я, і ти впадем на полі бою.
І встане слава – добра чи сумна.