* * *
Черлені й золоті довкруг дерева.
Повітря – як підсинений кришталь.
А із старого саду дух вишневий
примножує і біль мій, і печаль.
Стою один, зворушений до краю,
і серце розривається немов.
Усе, що бачу тут, так добре знаю,
бо тут зустрів колись свою любов.
Я не хотів би знову повторити
те, що було у ті найкращі дні.
Моя вкраїнська юна сеньйорито,
ти ще так довго снилася мені.
Я відстраждав, відмучився, відмріяв,
змирився з тим, що втратив назавжди.
То хто ж тепер твої цілує вії
в життєві перші наші холоди?
***
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051101684
Свидетельство о публикации №116051101684
Рецензии