* * *
Я – ламаний граніт, закладений у брук
між древніх поховань у цім забутім полі.
Топчіться по мені, бо я без ніг, без рук,
Байдужий і німий, не відчуваю болю.
Лежу отак і все. Нічого не пройма.
Ні грім, ні вітру спів мене вже не розчулять.
Чи трактор, чи візок, різниці в тім нема.
Хіба на владний гул відлуню тихим гулом.
Чи мить одна пройшла, чи цілий рій століть,
мене те не болить, нітрохи не обходить.
Ви топчитесь? Топчіть! Туди-сюди ходіть –
ні радості мені від того, ані шкоди.
І раптом що це знов, що враз я відійшов,
відчувши у собі палке, що я – людина?
Тепліє в грудях дих, пульсує в жилах кров.
Це поруч ти пройшла, моя єдина.
***
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051002106
Свидетельство о публикации №116051002106
Рецензии