Боги

Боги
Балада 

І.
 
Ген-ген за садом яблуневим
завмерли хмар химерні вежі.
На ноги звівся день квітневий,
стоїть у сонячній одежі.

Далеко від міських проспектів,
де круто в’ється   річка синя,
лежить, гортаючи конспекти,
у двадцять літ земних Богиня.

А десь аж за полярним колом,
звідкіль прийшли ті білі хмари,
працює Бог-океанолог,
гравець відмінний на гітарі.

ІІ.

Про те, що є такий на світі,
не знає поки ще нічого
у райдужному повнолітті
Богиня та небесно строга.

Та не чекайте детективу
чи лоскітливого сюжету.
Зійдуться їх путі красиві
в один із днів на цій планеті.

І враз на ній світліше стане,
чи то зима буде, чи літо.
І цілий світ на мить постане
в рожевому кипінні цвіту.

Неждано вдарять і морози,
засвищуть непорозуміння.
Не раз, не два проллються сльози
у журавлині дні осінні.

ІІІ.

І в березневий темний вечір
її, знесилену від муки,
чужий, не Бог, візьме за плечі,
сплете в обіймах дужі руки.

Та вирветься вона уперто
від нього в неземній гордині.
І з жаху похолоне смертний,
що перед ним була Богиня.

Бо як не гнуть вітри тополю,
а час погожий все ж настане.
Отож зведе нарешті доля Богів –
коханого й кохану.

І радісно вітри розвіють
по всій землі рожевість цвіту.
Зневіри й скептики повірять,
що справжня є любов на світі.