* * *
Коли в швидкий автомобільний вік
гримить підвода під чиїсь усмішки,
мені неначе рідний чоловік,
що в шкарубких руках тримає віжки.
І все, що бачив на світанку літ,
в подробицях найтонших чітко зрине.
Хвилююче запахне кінський піт,
а ще й духмяно-ніжна конюшина.
Візьме минуле в дорогий полон.
Тепер усе мені священне в ньому.
Щоденно батько колесив район
з чиновником якимсь із виконкому..
Назустріч їм я мчався з коліщам.
Кидався радо батькові на шию.
О прохолодна свіжість від плаща!...
Тепер уже таких цупких не шиють.
Конюшні млоснувато-теплий пах,
де в два ряди стояли смирні коні,
а з ними й ті, що бачили рехстаг.
Я вдячно їм давав вівса з долоні.
Те все тепер у згадок глибині...
І як донести синові і доні,
усе найкраще, що відкрив мені,
мій любий батько, неписьменний конюх.
Отец
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051001813
Свидетельство о публикации №116051001813
Рецензии