Идилия

Ідилія

Сплять вітри, потомлені з погоні.
Квіти роси струшують із себе.
І читають у ставковім лоні
тихі верби мудру казку неба.

А хати і чисто, й урочисто
між тополь біліють, мов лілеї.
Пахне свіжим і торішнім  листям.
Любо пахне рідною землею.


Рецензии