Идилия
Сплять вітри, потомлені з погоні.
Квіти роси струшують із себе.
І читають у ставковім лоні
тихі верби мудру казку неба.
А хати і чисто, й урочисто
між тополь біліють, мов лілеї.
Пахне свіжим і торішнім листям.
Любо пахне рідною землею.
Свидетельство о публикации №116050903788