Память

Пам’ять

Вернувся дядько із неблизьких місць.
Хоч строк відбув, та люди не забули
пропахлу шнапсом поліцайську злість
і те, як їм в обличчя тицяв дулом.

І перед ним сплива, як давній сон,
небита ще вся зрадницька ватага.
Хрипів чужинські марші грамофон,
як рейхові складалася присяга.

А ще нежданий пам’ятає грім.
В білизні бігли фюрера солдати.
В машину пхавсь, у ноги падав їм.
Ті на бігу ще встигли в скулу дати.

За спогадами пляшку сушить сам.
Об склянку пальці барабанять дрібно.
На сірому обличчі темний шрам
до свастики фашистської подібний.

У стрісі загніздилися сичі.
Дружина вмерла. Діти не приїдуть.
Він ходить на прогулянки вночі,
коли уже не світиться в сусідів.

Бреде тудою, де густіша мла.
За вишняки шугає прохололі.
Обходить якнайдалі центр села,
де обступили пам’ятник тополі.

Як на суді, його проймає піт
при зустрічі з солдаткою вдовою.
І хутко він вертає до воріт,
втікаючи від пам’яті людської.