Кохана Оксана

Подивлюсь я в небо і в очі загляну,
Пригорну до себе єдину кохану.
Також серед ночі,світитимуть зорі...
І хвиля чарує спокоєм на морі.

Обіймуть за плечі,кохану,-тумани.
І ніч загортає,дарує омани.
Романе,Романе,-неспокій далекий...
З дитинства кричать,гомінливі лелеки.

Одна на всім світі,єдина кохана...
Не близька дорога,до тебе Оксано.
Твоєю я стану,твоєю я стану.
Я вірно кохаю,надію-Оксану.

Я мрією буду,навіки коханий.
Мені не прожити без тебе Оксано.
Та ж я пам'ятаю,село і дитинство.
І мамине гарне,червоне намисто.

Розсипалось в землю,згубилося й годі...
Бо щире кохання,вже сталось не в моді.
Та навіть по цьому не згине бажання,
Єдина Оксано,єдине кохання.

Єдина надія,коханої очі,
Спокою немає тепер серед ночі.
Кохана Оксано,Оксано кохана...
Цю ніч не забудь,пам'ятай же Романа.

Омани,омани.Тривоги,тривоги.
Згорнулись,в кохання єдине,-дороги.
Де зорі чарують,де ніч,де лелеки.
Де плачуть дощами зелені смереки.

Де спогади наші,де наше кохання,
Оксано ти пташка,-надія над рання.
Моє ти кохання,моя забаганка...
І мого ти серця,єдина обранка.

Де зорі чарують,де ніч,де лелеки.
Де плачуть дощами зелені смереки.
Де в пам'яті згадка,в куточок закралась.
І там в глибині серця,жити зосталась.

Одна на всім світі,єдина кохана...
Що в серці загоїть червоную рану.
Кохана дівчина,дівчина кохана...
З ім'ям дорогим мені,вірна Оксана.
 (Понкратова.О.В.)