Вези мене потяг далеко від дому,
Вези мене потяг до зустріч нових.
Щоб я позабула тяжку свою втому,
Щоб більше не лила гірких своїх сліз.
Проходить життя за парканом реалій,
Я радість його припустити боюсь.
Давно вже забула я запах магнолій,
Зрадливих й солодких одвічних спокус.
Давно не чекаю дарунку від долі,
У мене вона вередлива така.
Хоч бачила з нею я щастя доволі,
Єдину любов забруднить не змогла.
Дороги, шляхи, перехрестя, зупинки,
Омріяні зміни принесли в життя.
Це будуть маленького щастя хвилинки,
Лукавлю, уяві дарую прихисток щодня.
Сама себе тішу віршованим словом,
У нім намагаюсь змінити рядок.
Пишу як колись, сповідаюсь курсивом,
Й не смію зробити новий, перший крок …
Сама себе тiшу вiршованим словом
© Copyright: Галина Яковлева Украина, 2016
Свидетельство о публикации №116050503203
Свидетельство о публикации №116050503203
Рецензии