ОСТАННЯ ЗУПИНКА
Згадуючи Валерчика Бугая
Повернень – не потрібно…
Обрій лине
Ще далі
Аж до тьмяних берегів
Туман усюди – наче світ поринув
У щось зненацька
Хтось
От так – хотів
Замружу очі…
Легінь – пропливає
Відверта посмішка – він дивиться кудись
Його сріблястий човник ніч долає
І він зникає наче був вже скрізь
А – ми?
Лишаймось тут
Розпалимо багаття
Комусь хтось скаже – «Це – як дивний сон!»
Та менше з тим – «Де взяти це завзяття?»
Коли нема вертання
Тільки – сон…
Ти не питай мене
«Кому це – треба?»
«Кому – надія? А кому кінець?»
Бог кличе собі янголів – на небо
І ті летять до нього – навпростець
03 травня 2016
Михал Влад
Последняя остановка. Памяти Валерчика Бугая
© Copyright: Михал Влад, 2016
Свидетельство о публикации №116050402147
Свидетельство о публикации №116050402147
Рецензии