ТЕНИ, фантасмагория

Заключна частина "Передмови". Читати в такій послідовності: Спочатку "Мое покаяние", потім "Олигархи" та "Тени".
Моє тлумачення цих рядків наступне. По простоті своїй сердечній, хоча «простота – хуже воровства», народ/населення через свою простоту під домом власного буття розуміє звичайний свій будинок, або ж свою квартиру, а не мову як засіб знаходження в ній смислів буття. Він багато говорить і тому вірить на слово, а не на розум і розуміння. Він не розрізняє слово як звучання і слово як поняття, що приховується в ньому як його значення. У перших рядках, на мою думку, якраз і йдеться про це. Людина, яка не звикла осмислювати сказане, написане, живе поза домом власного буття, боячись позбутись дому-квартири. Труднощі у неї у високій ціні на житло, а не в тому, що жити вона має й повинна в певній системі цінностей. Цим якраз і користується «вовча зграя» претендентів на депутатське народне представництво. Рідко народ/населення обирає справді тих, для кого слова мають статус понять. Це їх «путь по лезвию, по краю, ПрОпасть рядом, как бы не прОпасть» і попасти «в пасть» та пащу «праведній» зграї. Виділив курсивом тому, що, так мені видається, українською мовою це більш виразно, більшою мірою відчувається небезпека від власного, але не усвідомленого, невігластва та покарання за нього тих, кого оббирають ті, кого вони обрали.
Я вже вище зазначав, що намагаюсь аналізувати поезію людини, що має базову філософську освіту. Не знаю, чи відоме Віталію визначення статусу філософії М. Гайдеггером, яке я навів вище, але він, як і кожна філософуюча людина, точно визначив це автономно про шлях на краю прірви, на гострому лезі, йдучи яким, важко попасти в Рай. Якщо б людство мислило на рівні поетичної філософії, то розуміло б, що Рай не по той бік життя земного, а в ньому. Але слід мати розумну волю, а не свавільну, слід відчувати й розуміти Голос із Небес як Голос і Логос в собі самих. Голос як Логос, а не як голосіння про кривду життя.
Також хочеться відзначити поезію «Правда и ложь». Тут також мені здається більш виразно звучить «правда і кривда». Сила даного вірша в тому, що «ложь» відтворена як кривда, як викривлена правда. Адже Віталій чудово відчуває зміст української мови, яка є для нього рідною, про що свідчить вся його творчість і цілком конкретні поезії. Ось у чому сила багатомовності! І слабкість одномовності, властива тим, хто намагається знищити українську мову. Як і тим, хто її не вивчає і не вивчав у радянську добу. Такому невігластву сприяла КПРС, яка, монопольно правлячи багатонаціональною країною чинила примусову політику асиміляції.
Ложь притворно скалится, кривляясь,
Злостный у неё менталитет.
Правда только смотрит, ухмыляясь,
Любит сохранять нейтралитет.

Правда добродушна и прилежна,
Скромная, не лезет на скандал...
С близкими бывает очень нежной,
Чётко соблюдая ритуал.
Те, що я не помилився, вже бачимо у першому рядку. Лож кривляється, а правда зберігає нейтралітет. Так, можна засуджувати носія правди за це, але вона зберігає/займає таку позицію тому, що до неї можна дійти лише власними міркувальними зусиллями. А їх не так легко проявити й розвинути. Причин цьому безліч і тут не місце їх розглядати. В цьому певне виправдання викривленій свідомості. Пишучи ці рядки, появилось бажання/асоціація навести думки Епікура щодо взаємодії людей з авторською свідомістю та людей зі свідомістю груповою. «Закони видані заради мудрих – не для того, щоб вони не чинили зла, а для того, щоб їм не чинили зла». Та: «Глупо просити у богів те, що людина здатна сама собі доставити».

***
Всі інші розділи поетичної збірки я не буду аналізувати. Адже моє головне завдання полягає в тому, щоб сприяти виданню хоча б якогось невеликого накладу для ознайомлення читача з творчістю поета, філософа, врешті, мудрої і доброї людини. Не випадково на перше місце статус Віталія Маценка я поставив те, що він саме поет. Це легко зрозуміти, адже у мене як філософа (чи викладача філософських дисциплін впродовж понад чотирьох десятиліть) вже виникло бажання написати дисертацію. Але пам’ятаючи, що прозаїк будує міст для ослів, я зупиняюсь. Адже ослом стаєш кожного разу, коли намагаєшся про щось міркувати й мислити розлого, знаючи, що поет однією метафорою вирішує пізнавальну й просвітницьку мету.
Є ще одна мета. Хочеться, аби цю збірку прочитав хтось із метрів української поезії.
Наприклад, Іван Драч, з яким я двадцять років тому мав бесіду в час, коли він, а я разом із ним, йшов з Українського Дому, де проходив з’їзд української інтелігенції, учасником якого я був. Мені здалось, що він не хворіє на синдром зверхності від наявної у нього слави, тому може прочитати цю збірку й належним чином оцінити. Закликаю до цього й інших читачів, які мають можливість популяризувати пропоновану збірку, яка, безумовно, на це заслуговує.
P.S. Епіграф до збірки обраний мною.
Доктор філософських наук, професор
Жадько Віталій Андрійович

«Связно читать евангелия чувств – значит мыслить»
Л. Фейербах

Виталий Жадько   15.10.2016 16:23   •   Заявить о нарушении