Як козаки в комп ютер грали

Козаки- народ славетний,
Сильний, вільний і хитрий.
Добрий, мудрий і шляхетний,
Розповім про люд я сий.

Око, Тур і Грай ходили
У походи з усіма.
Ці шляхи всьому навчили,
Але дечого нема.

Все чогось не вистачає,
Хочеться чогось нового.
Це бажання все дужчає,
Поруч якось все убого.

«Де ще не були ми, хлопці?
Не ступала де нога?»,
Грай склав руки там , на боці,
Тих двох овіяла туга.

Та Око враз заворушився,
Сміятися почав весело:
«Гайда, брати мої! Втішився!
До мозку струмінь той провело!».

І друзям стало так цікаво,
Чому ж весілля через край.
«А в мене є така ось справа!
Бери коней! Гайда в Китай!».




«Для чого ж  коні? Так не треба,
Дідами ми туди прийдем!
Ти подивись на теє небо,
швидку машину ми знайдем!».

«Ой, справді,-заговорив Тур,
-а в мене навіть є знайомий!
Він- майстер майже всіх скульптур!
В машинах теж дуже свідомий».

І за мішок смачний гороху,
За банку меду, молока,
За кілограм якогось моху
Машина зробилась легка.

Приїхавши з країни Сходу,
Стомились дуже козаки.
Якогось взяли винаходу,
Його зробили диваки.

«Ввімкніть його, бо що то буде?»,
«Цікаво, що за винахід?»,
«Ой, боже, боже! Люде, люде!
Хіба такого бачив світ?».

Та пташка сіла на кнопки,
Щось в моніторі затріщало...
Як здивувались козаки!
І дивним шрифтом щось блищало...

Та ще година не минула,
Як троє ті в футбол вже грали.
І очі їхні так сяйнули,
Раніш як зовсім не блищали!

Там карти, ігор так багато!
Все в електронному форматі!
Так друзі радісні завзято!
І чується в їхній кімнаті:

«Ой, як же добре! Як це смішно!»,
«Ха-ха, не так, як надворі!»,
«О, та це, сказав би я, розкішно!».
А вже і сонце близ гори...

Так цілий день ось там все чутно,
Як радісно друзям було!
Ось ніч пройшла, ось стало смутно,
І щастя так від них втекло...

Комп’ютер вимкнувся.
Що ж сталось? Не зрозуміють козаки.
Ось Око встав та трохи впнувся.
Акумулятор сів. Що, навіки???

Так довго друзі з ним возились,
Та не могли все зрозуміть.
Вони кричали і сердились,
Та все ж пустили мимохідь...

Ці друзі цілий день не спали,
Не їли, навіть не пили!
Засмутившись, похмуро встали,
До вогнища і підійшли.

Яке ж було недовге щастя!
Змирилися все ж козаки,
Утерли з лоба піт зап’ястям.
«Які ж китайці диваки!»

Заснули міцним сном друзяки,
В походи не ходили довго...
Такі мужні, мудрі вояки,
Заснули, не чують нікого...