Я багата, поки е ти!

Я так рідко тобі говорю,
Що більш за все тебе люблю,
За те, що не побоялась, родилаА,
В світ цей великий привела.

Що ночей багато не доспала,
Вчила, гралася й катала,
Ніжно обіймала в холод і у спеку,
Відвертала усе горе й небезпеку.

Що часу й сили багато витрачала,
А у відповідь і "дякую" не мала.
Зі сльозами на очах раділа
Усім успіхам. А голова сивіла...

Та роки так невпинно збігли,
Риси на обличчі невпізнанно зблідли
Ти мама, двічі ти уже бабуся,
А я і досі  признатися боюся.

Що ти сама найдорожча в світі,
І твоєю ласкою руки завжди були зігріті
Тільки ти розуміла все без слів,
Все трудилась, не рахувала мозолів.

Усе мені до крихти завжди віддавала ,
І лиш щастя мені заповітно бажала,
Коли я хворіла, тебе боліло більше,
А ти терпіла, не дивлячись ні на що інше.

І хоча ти з роками будеш не молода,
Знай, що для мене ти сама дорога,
А молодість... вона у тебе в душі
І поки ми є одна в одної ми багачі!