Дурень в тер

Похмура ніч спустилась на село,
І небо хмарами звело,
Звіявся сильний вітруган,
Дерева до землі ламав,
Заснути й спать ніхто не міг,
Та раптом вибіг хтось на двір.
Він по вулиці ганяв,
У долоні щось хапав,
І в якусь подерту сумку,
Що зловив те запихав,
І продовжував ганяти,
Щось ловити ще й кричати,
"— Знай тебе я не боюся,
І на тебе сильно злюсь я,
Й щоб ти не зніс мою халупку,
Я тебе спіймаю в сумку!"
Ввесь народ на те глядів,
Як дурний вітер ловив,
Всі  дивились, дивувались,
Із дурня бідного сміялись,
А вітер більший ще звівався,
Наче теж з нього сміявся,
А потім вихором скрутився,
Підняв дурня й десь підівся,
А дурень все крачив як міг,
"—Тебе спіймаю,  будеш мій!"
Вітер стих в селі по волі,
Й зник за лісом в чистім полі.
Врані ловця вітру голим,
Відшукали люди в полі,
Його одежа була рвана,
І по полю розкидана,
А в руках от того дурня,
Була його подерта сумка,
Вітру в ню він не спіймав
В траві лежав і місно спав!