Тихенько тулюся я до сестрички,
Так близько - почула б мої думки.
Легка, мов хмаринка, та ніби в колисці,
Такая ніжна, як цвіт навесні.
Тулюся до неї, ще більше тулюся.
Тулюся, мов кішка до неї під шию.
Вона носик морще, у щічку цілую,
Люблю її ніжну, маленьку гарнюню.
Вона засинає, сопить щось спросоння.
Чубаку здолавши, біжить до хатини.
Нема дивовижніше в світі створіння,
Ніж соннеє тіло малеї дитини.
Про все забуваєш, коли з нею поруч.
Обійнявши, чуєш, як серденько б'ється.
Такеє невинне, ніжне, прозоре,
Мов роса, що краплинами по вітру ллється.
Моя ти рідненька, маленький клубочок,
Якнайдовше тулись до мами крила,
Бо від чубаки збігати, немавши сноровки,
Це найменша із менших у світі біда.
І коли засинати будеш сама,
Ти згадуй хмаринки, ніжне дитя,
Єдинорогів рожевих, що небом пливуть,
Та людей, що за тебе життя віддадуть.
*Наталя Попряга
***
© Copyright: Наталья Попряга, 2016
Свидетельство о публикации №116042412041
Свидетельство о публикации №116042412041
Рецензии