Облітає цвітом абрикоса у саду.
Сипле квітами...то наболілий сніг.
Вітер злий зриває на льоту
Душу їй - жбурля мені до ніг...
Вітер злий гілками шелестить
Оббирає, нищить її тіло.
А в мені за неї все болить,
А мені за неї серце змліло.
Цвіт - немов перлини у траві,
Ніби сльози нового відродження.
Так вона втрача свої плоди -
Ніби діти,ніби ненароджені.
Вітер жадібно їй крила обриває.
Вона терпить, хоч їй і болить.
Цвіт її з лиця землі зникає :
Із розбитим серцем можна жить...
Можна жить,та долі у нас схожі.
Я й за себе душу розриваю...
Він для мене - наче вітер той же.
Я від нього...цвітом облітаю.
Обл та цв том абрикоса у саду
© Copyright: Юлия Ганненко, 2016
Свидетельство о публикации №116042411909
Свидетельство о публикации №116042411909
Рецензии