Х Х Х
Десь азіоли обрій навмання
Обрала некерована розпука.
Лани мої, цнотливі, пізнання -
Дзижчання обрію у Лохвиці, сполука
У просторі блакитної їмли
Зі світлом непідробної жар-птиці,
Де ми зустрітись ввечері змогли,
Щоб полюбить, щоб співу надивиться.
Чи є гармонія у змелених світах?
Що мучило мене, тебе - зносило
Над світом, де тремтячий птах
Від співу твого набирався сили.
Ти - мої крила, серце, мій політ
У надбуття, чарівна сила хвилі,
Що на друзки когось - незграбний лід,
А іншому - квітки цілющі, білі!
Як до кв тню - до тебе
© Copyright: Любовь Иващенко-Сизых, 2016
Свидетельство о публикации №116041706083
Свидетельство о публикации №116041706083
Рецензии