Черниговский рубеж 1941-43 гг

Розстріляний, розбитий, геть у ранах,
Розтрощений і обгорілий весь,
Яким ти був в німецьких планах?
У смерті в пазурах,
Та ти не втратив честь.
На тебе кидали вогонь із неба,
Ти був розп’ятий, наче на хресті,
Ти вистояв, бо жити далі треба,
Твоїм катам за все відповісти.
Тебе фашисти у облогу брали
І в чорний день на страту повели,
Із-за Десни у місто прилітали,
Та перемогу все ж не здобули.
Твоїх дітей везли в машинах критих,
За місто, щоб подалі від очей
Їх по-звірячому на пустирі убити
Під маревом стривожених ночей.
Їх до Німеччини рабами забирали,
В концтабори, у тюрми, у рови
Розстріляних невинних поскидали
І на повішення вели в ліси.
Розбиті вщент усі твої будівлі,
Собори, фабрики, майстерні і житло,
А скільки згинуло під час зимівлі,
На полі бою воїнів лягло.
Хіба твої страждання нелюдські,
А нам про це потрібно розказати,
Щоб знав весь світ: старі і молоді,
Як люди всі страхи переживали,
Із Заходу тікали від війни,
Везли свій скарб, корів і коней гнали,
Від смерті йшли дорослі і малі,
Ляльки у рученятах, кошенята,
А хтось з дітей пташину клітку ніс,
Осиротілі, десь воює тато,
А мати на собі свій тягне віз.
Хтось добровільно йшов у поліцаї,
Когось насильно в старости села,
Фашистів наступали вовчі зграї,
І боронилися Чернігів і Десна.
Зо два десятки німцям присягали,
Хто був ображений, та з цього мали що?
Недоїдали, як усі, страждали,
Чи при фашистах краще їм було?
На кадрах я шукаю свою маму,
Їй чотирнадцять. Тиха мила юнь,
Хто пережив окупаційну драму,
Той знає справжній голод, холод, сум,
Коли немає навіть хліба крихти,
Нема де жити, і ідуть бої,
Бомбардування… а куди побігти?
Де заховатись: в підвалі, в погребі.
У чергах люди цілий день стояли,
Роздягнені, роздуті, по картках
За хлібом, і його з’їдали
Одразу ж, держачи в руках.
Страшенний голод, нічого купити,
Розбиті, заміновані поля,
І нічим взимку в хаті затопити,
Страждала від війни країна вся.
Чернігів вистояв. Хоч втрати неймовірні,
Як Севастополь, Сталінград, Воронеж, він
Ворожому нашестю непокірний,
Зберігся для майбутніх поколінь.
А як фашисти партизан страшились,
А їх ставало більше з кожним днем,
В лісах чернігівських ці відчайдухи бились
Народним гострим праведним мечем.
Їх імена – це назви наших вулиць –
Попудренко, Молодчий і Бєлов,
І Пухов – генерал, що повернулись
До нас у пам’ять, й будуть жити знов.
Із почестю поховані герої,
І квіти завжди на могилах їх,
Та ворог змушує не полишати зброю,
Війна – найтяжче із всесвітніх лих.
Ти відбудований, красивий і привітний.
Нема слідів минулої війни,
Живи і процвітай Чернігів рідний.
На березі супутниці – Десни.
А скільки сил чернігівці доклали,
Щоб всі твої споруди відновить,
І працювали, тяжко працювали,
Щоб твоє серце не спинилося на мить.
День Перемоги – це 9 травня,
І 21 вересня для нас,
Умиті, чисті вулиці і гарні,
А на Валу чекає нас Тарас
«Боріться – поборете!»
Так воно і сталось.
«В усі часи так і буде» –
Відлуння озвалось.
Горить вогонь,
Як вічний спомин людства
Про тих, хто вже ніколи не прийде,
Народ під прапором свободи й волелюбства
Ніколи на коліна не впаде.
Війна… Боялися по вулиці ходити,
Тюрма, гестапо, стогін, плач і кров,
І смерть стояла поруч, щоб убити,
Та люди поглядали в бік церков,
Молились Богу, щоб війну спинити,
Молилися на фронті і в тилу,
І нісся в небо зойк несамовитий,
Навіки проклинаючи війну.
Йду на Лісковицю.
У всій країні свято.
І ветеранів в орденах іде парад,
І сліз, і квітів, й зустрічей багато,
І в травні наш Чернігів – місто-сад.
У жовтні – звільнення всієї України,
Фашистським ордам – вже прийшов кінець,
Вони ж лишили нам убитих і руїни,
Тому Чернігів – трудівник-борець.
І залишилось 11 тисяч,
А п’ятдесят у землю полягло,
Коли надходить переможний місяць,
То низько ми схиляємо чоло.
Погода надворі стоїть осіння,
І небо плаче разом з нами теж,
Птахів за рідним краєм голосіння,
Немов за тими, кого не вернеш.
Бажаю щастя, мій Чернігів рідний!
Здоров’я, миру й злагоди тобі,
Цінуймо внесок твій у визволення плідний,
І щоб ніколи не було війни!

27.09.2015 р.