Горе тішилося наді мною,
Не давало спокою ніде,
Яструб закружляв над головою,
Сів як чорна хмара на плече.
І клював мої невтомні очі,
Щоб незряча я по світу йшла,
І щоб стали днями темні ночі,
І без музики і співів я жила.
І думки не світлі, не яскраві,
Зріли посеред людських страждань,
Не червоні квіти, а криваві
Між життям і смертю певна грань.
У залізній клітці серце б’ється,
Сльози проливаючи свої,
Я навколо нього терен в’ється
Як думки, що в’януть у журбі.
Чом печаль виштовхує надії,
Виганяє радість із душі?
Смерть чужа вбиває наші мрії,
Перед Богом ми усі товариші.
28.04.2015 р.
Горе тешилось надо мной
© Copyright: Сафие Гасанова, 2016
Свидетельство о публикации №116041704529
Свидетельство о публикации №116041704529
Рецензии