Грiшниця

Грішниця
Серце переповнилося болем,
І котились сльози по щоках,
Стало їй тепер великим горем
Відчувати всю себе в гріхах.
Дехто поглядав на неї скоса,
Та в ту мить, згорьовано сумна,
Біля ніг Спасителя Ісуса
Дуже гірко плакала вона.
В покаянні сльози ті лилися,
Й падали на Господа вони.
Як сльозами ноги облилися –
Обтирала їх вона кісьми.
А обтерши – знову цілувала,
І мастила миром дорогим,
Бо усі страждання вона мала
За гріхи, не прощені ніким.
Бачив це один із фарисеїв,
В домі тім хазяїном він був.
Міркував про Нього, і про неї,
Щоб ніхто не знав тоді й не чув:
«Ну, якби Ісус та був пророком,
І якби сам Бог його послав,
То відчув би якось, ненароком,-
Хто вона,- і все б про неї знав.
А вона ж – це грішниця велика.
Чом же він не може розгадать?!
Все це нерозумно, й навіть дико,-
Грішницю до себе підпускать.»
Сам Ісус, відчувши це, звернувся:
«Симоне! Я б щось тобі сказав.»
І в цей час до нього повернувся.
Симон же Йому відповідав:
«Говори, Учителю, я чую.»
Похваливши подумки себе,
Він додав: «Не просто час марную,
Я уважно слухаю тебе.»
І Ісус тоді йому промовив:
«Ось були два бідних боржники
В доброго вірителя такого,
Що весь борг простив він їм таки.
У п’ятсот динаріїв був перший,-
Борг того одного боржника,
Але другий борг – відчутно менший,-
Сума – 50 (п’ятдесят),- оце така.
Не могли обидва заплатити,
І коли борги він їм простив,-
Один  з них почав його любити,
Більше, а ніж інший полюбив.
Симоне! Питання те, що легше:
Хто ж його сильніше полюбив?»
«Ну, мабуть…я думаю, що перший,
Бо він більший борг йому простив.»
«Правильно ти кажеш, навіть мудро!
А тепер ось жінку бачиш цю?
З нею відбулось те саме чудо,
Й видно це не тільки мудрецю.
Я прийшов, а ти, й води не давши,
Лиш стояв, коли зустрілись ми.
А вона, до ніг моїх припавши,
Окропила власними слізьми.
І обтерши ноги ці волоссям,
Без зупинку стала цілувать.
В тебе ж поцілунку не знайшлося,
Щоб мене, зустрівши, привітать.
Миром мені ноги намастила,
Коли ти й оливи шкодував,
Тож вона сильніше полюбила.
Розумієш? Правду я сказав?
І тому цій грішниці великій
Я прощаю кожен її гріх,
А також прощаю всі про вини,
Скільки не було б у неї їх.»
Час минув. Ми бачимо сьогодні –
Грішниця схилилася в сльозах.
Балачкам частенько ми голодні,
Стоїмо і судимо в думках:
«Ти дивись – яка святоша стала,
Та вона ж була така-сяка.»
Не кажіть, вона любов пізнала,
Свою ласку в Господі знайшла.
А любов Ісусові святіша,
Ніж уявно правильне життя,
Та щось нам та правильність миліша,
Ніж сам Бог. Тут істина проста.
Не засуджуйте людей, в думках про небо,
Бо Господь лиш справжній судія.
Краще ви подумайте про себе:
«А чи справжня вся любов моя?»
Лунізана, 2000р.