Сумел рассказать укр. сказка

                ЗУМІВ  РОЗПОВІСТИ
                (Про метикованість)

Пан бував в краях далеких
Та й вертається назад.
А йому назустріч служка,
Щось він мусить розказать..?

«І чого мовчиш, Мартине?
А чи добре все у нас?»
Каже: «Дякувати Богу,
Лиш ножа зламав якраз.»


«Тільки щоб і було лиха!
А чого зламався ніж?»
«Поламали, як із коней
Здерли шкуру й пишний хвіст.»

«То і коні поздихали?»
«Поздихали.» «То чого?!»
«Як заслабла наша пані,
Заробились від того:

Дохторів возили рано,
Дохторів возили знов
І на вечір те же саме;
Коні й здохли, хоч не мов.»

«А чого заслабли пані?»
«Та тоді, як двір горів,
Ледве встигли із пожару,
Й хорували з тих порів.

Але мушу закінчити,
Ясний пане, мій отець.
Двір згорів, померла пані.
Царство їм. Оце кінець.»


Ти ж, як будеш говорити,
То зашвидко «не біжи»:
І не лізь поперед батька,
Не стрибай свиней межи!

Мудрий, він пораду знає
І уміє підійти,
То ж, як навіть тяжка звістка,
Ти із нею, не лети!


Біла Троянда