Боль единственного оружия... Из Лины Костенко

Біль єдиної зброї...

                ЛІНА КОСТЕНКО

                Слово, моя ти єдиная зброє,
                Ми не повинні загинуть обоє.
                Леся Українка

Півні кричать у мегафони мальв —
аж деренчить полив’яний світанок…
Мій рідний краю,
зроду ти не мав
нейтральних барв, тих прісних пуританок.

Червоне й чорне кредо рукава.
Пшеничний принцип сонячного степу.
Такі густі смарагдові слова
жили в тобі і вибухали з тебе.

Слова росли із ґрунту, мов жита.
Добірним зерном колосилась мова.
Вона як хліб. Вона мені свята.
І кров’ю предків тяжко пурпурова.

А хтось по ній прокопував рови.
Топтав, ганьбив нам поле найдорожче.
І сниться сон: пасуться корови —
сім тучних, але більше тощих.

Скубуть озиме, нищать ярину,
ще й гидять, гудять, ратицями крешуть.
Трагічна мово! Вже тобі труну
не тільки вороги, а й діти власні тешуть.

Безсмертна мово! Ти смієшься гірко.
Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі.
Вони ж дурні, вони ж знімали мірку
з твоїх принижень — не з твоєї величі!

Твій дух не став приниженим і плюсклим,
хоч слала доля чорні килими
то од Вілюйська до Холуйська,
то з Києва до Колими.

З усіх трибун — аж дим над демагогом.
Усі беруть в основу ленінізм.
Адже ніхто так не клянеться богом,
як сам диявол — той же шовінізм.

Як ти зжилася з тугою чаїною!
Як часто лицемірив твій Парнас!..
Шматок землі,
ти звешся Україною.
Ти був до нас. Ти будеш після нас.

Мій предковічний,
мій умитий росами,
космічний,
вічний,
зоряний, барвінковий…
Коли ти навіть звався — Малоросія,
твоя поетеса була Українкою!


               
   Перевод с украинского Светланы Груздевой:


                Слово, ты моё единое оружие,
                Мы не должны погибнуть вместе.
                Леся Украинка

               
Крик петушиный в мегафонах мальв –
Аж дребезжит рассвет, росой облитый.
Мой край родной, ты отроду не знал
Нейтральных красок, пресных и забитых.

Лишь красно-чёрный символ рукава,
Пшеничный принцип солнечного света.
Густые изумрудные слова
Тебя взрывали,  наполняя это.

Слова росли из грунта в зное дня.
Зерном отборным мова колосилась.
Она как хлеб.  Святая для меня.
И кровью предков тяжело светилась.

А кто-то прокопал за ровом ров:
Топтать, позорить стан   – чего же проще?
И снится сон:  и стадо в нём коров,
Семь тучных, вроде…большинство же тощих.

Озимых, яровых – копной  в копну! –
Издёрганы, побиты, словно плетью.
Трагична мова, если ей труну*
Готовят не враги – свои же дети!

Бессмертна ты, вот и смеёшься терпко:
В гробу тебе не поместиться птичьем.
Они ж, дурные, поснимали мерку
С униженности лишь, а не с величья!

Твой дух не стал приниженным и плоским,
Хоть чёрные судьба ткала ковры
То от Вилюйска прямо до Холуйска,
А то из Киева до Колымы.

Со всех трибун –  аж дым над демагогом! –
Но за основу брали ленинизм.
Никто так рьяно не клянётся богом,
Как дьявол сам – ну, тот же шовинизм.

О, как  с тоской срослась ты голубиной!
Как часто лицемерил твой Парнас!..
Кусок земли,
зовёшься Украиной.
Ты был до нас. Ты будешь после нас.

Мой предко-вечный,
мой умытый росами,
космический мой,
звёздный и барвинковый…
Пусть даже назывался Малороссией,
Твоя же поэтесса – Украинкою!


* - гроб(с укр.)