Курiпки

Куріпки
Колись, пригадую, в дитинстві
Я на прогулянку пішла
В той очерет зеленолистий,
Де співи жабок я знайшла.
Там роздивлялася гарненько –
Чи є ряска для качечок,
А в нім куріпочка маленька
Своїх ховала діточок.
Такі чорненькі милі ніжки
Мигтіли в мене на очах,
Що захотілося їх трішки
Потримати в своїх руках.
Хоч вони злякано тікали,
Й не зупинялись ні на  мить –
Моє бажання наростало,
Тому й пішла я їх ловить.
Бігом заскочивши у воду,
Вже десь хвилинок через сім
Це чудо матінки-природи
Відчула дотиком своїм.
Які ж вони були красиві!
Цього нічим не передать.
Тому я їх не відпустила,
Взяла з собою годувать.
А дома їжі надавала:
І кашки, й різного зерна,
Бо тої правди я не знала,
Що їх не радує вона.
Що на ставочку зелененькім
Найбільше сил вони беруть,
Що ці куріпочки маленькі
В неволі довго не живуть.
А бідна мати над землею,
Розкривши крилоньки свої,
Кричала тілом і душею:
«Де ж ви, любименькі мої?»
І я її не пожаліла,
Біді не сталося кінця,
А через тиждень хоронила
Вже бездиханні їх тільця.
Минали дні, минало літо,
Та мучить біль мене одна,-
Що пташечок зжила я з світу,
І в тім була моя вина.
Під крики матері-куріпки
Вже вкотре каюся за гріх,
Бо нам на радість наші дітки,
Вона ж страждала за своїх.
Прости, наш Господи Єдиний,-
Я признаю свою вину.
І вже не зачеплю пташину
Ніде на світі, ні одну.
1995 рік Лунізана