***

сиджу у кімнаті серед своїх думок
сподіваюсь що вистачить душі моїй строф
розповісти що впало на мене
розповісти про свої дилеми
про те як Єдина-одна
взяла і покинула назавжди митця
сіла на літак та й полетіла 
вже не потрібні їй ніяки крила

використала шанс - обрала суспільство 
у серці для мене не залишилось місця 
Не розумію, бо ще тиждень тому
разом викривали стайну дурню 
я впевнювався з кожною сумісною  миттю
З кожним секретом, що серцю відкрився 

Що на заваді не стануть не гора, не ріка
бо з’єднує нас душевна журба
Гадав, що щастю на заваді не стануть морі й океани,
не стануть довгі місяці небачення у далені

Я так гадав, та хто ж сказав,
що теж саме на умі, у дівчіни, що в далені
Та згодом я побачив правду:
давно вже порвані зв'язки
Не має ниті, спільних мрій,
що тепер на самоті
немає у душі пориву,
нема людини, що зігріла б

тепер сиджу я у кімнаті серед своїх думок
напевно все ж душі моїй було достатньо строф
я використав кожну думку, кожне слово на умі
та все ж щастю не потрібні зізнання в марному бутті