допоки
перехрестя наших доріг зіткалися двічі.
і двічі, як вперше,
і двічі - це не випадково, але досить спонтанно,
водночас,
трохи невпевнено, але стрімко, як фейерверк, в новорічну ніч.
як проба золота чи срібла в пустому ломбарді наших думок;
наших залів очікування, у яких переповнені трамваї та тролейбуси не гають марно хвилин,
а в наших очах-витринах,
напевно, палають зорі,
доречі, яскравіші за нічні, що на небі.
поза кадром "не треба, більше не треба"
і врешті без ТЕБЕ
я відмовляюсь від себе
ехом лунає: від. себе.
а кінечні зупинки, великі вокзали, переповнені перони
вагони,
що везуть до якоїсь мрії,
по артерії
всього міста,
наче навмисно
пересікають, зіткають, палають
яскравими спалахами
спільних
спогадів та сновидіннь.
14 березня, 2016
допоки
© Copyright: Твой Кай, 2016
Свидетельство о публикации №116041100355
Свидетельство о публикации №116041100355
Рецензии