послухай це місто, розніжене світлом білим:
розплетене листя цілує квітки в волоссі.
воно прокидається, щоби його любили,
і любить усіх, хто у ньому живе й не просить
ні ніжних веселок, ні перших тендітних співів,
а просто всміхається і напуває ранок,
чекає на сонце, що з ночі іде грайливо,
і гладить по шерсті, аж поки тепла не стане
на кожного, а головне – на твої фонтани,
що сповнені щастям летять у казкових бризках,
впадають у озеро, де кришталева пам'ять
вбирає слова, проявляє світлини зблизька:
з чорничних ночей проступають гіркі і теплі
усмішки, занадто швидкі і непевні рухи,
і блискавки губ, що народжують грім у пеклі,
і подихи снів, що так хочеться пригорнути
до себе – і зникнути в місті, лишивши пам'ять
в бруківці, в обіймах каштанів і перших вишень.
інакше побачать, що шкіра твоя – пергамент,
а доторки – соком лимонним – до неї впишуть.
послухай це мiсто
© Copyright: Марина Гареева, 2016
Свидетельство о публикации №116041003714
Свидетельство о публикации №116041003714
Рецензии