За віконом періщить дощ
Блискавка гуляє,
На столі воскова свічка
На ній вогонь палає.
Стоїть відкритий каламар
Чорнила аж до верху,
Перо, папери, все що треба
Коханому поету.
От тільки де сам той поет
Можливо десь гуляє,
З якою дівчиною, й де?
Про що там розмовляє,
Які дарує квіти їй
Чиї вірші читає.
Не буде більше він писати
Вірші і навіть прозу,
Сховає десь свій каламар
Перо сховає тоже.
І в дім дружину приведе
Красиву наче розу.
Забуде скоро світ про нього
Тут був поет й нестало,
Свої вірші він позабув
І визнання пропало.
Та ось зав'януть в вазі квіти
І вийде з серця мана,
Зникне аромат кохання
Прийде поету влада.
Та тільки пізно вже
Він став мару зганяти,
Папери у вогні спалив
Пером вже неписати.
Чорнило висохло давно
А вино ложить спати.
Нема можливості щоб знов,
Зайнятись написанням,
І пошкодує він про те
Що захопивсь коханням!
Закоханий поет
© Copyright: Алекс Дампир, 2016
Свидетельство о публикации №116040900673
Свидетельство о публикации №116040900673
Рецензии