Вкрало...

вкрало моє море- горе...
вкрало разом з морем- гори...
та з горами вкрало час,
час то ми- то горе вкрало нас.

як чекати молодим не вмів...
навіть до кохання нетерпляче плив,
але горе вкрало там і тут всіх нас
собою заслало, заховало час...

час... його завжди бракує,
людина, як знає- кожну хвилину смакує,
та не ті шо в стаді, що до прірви пхнються,
вони вже не живі, тому впадуть- не вб'ються...

і ті шо то стадо до прірви підганяє,
теж не живе бо серця не має,
бо не може живая людина смерті бажати,
бо в живого лише на душі як всім виживати.

бо в живого ще мрія- по людські жити,
нести радісь і в радості- сіяти жіто,
своїм часом володіти- діліти цей статок,
ділити шоб множить, а не нищіть достаток...

та прийшло горе- замутло людям очі,
дим заслав всі степи, день не відрізниш від ночі,
але сердце шо живє знає: чує, бачіть...
шо то стало, шо то є, живє серце знає!

ходить горе по долинам, со степам і морю,
ходить косить вражаї це прокляте горе,
ходить голосно валає в себе зазиває
шо другим людське життя каже не буває...

знае серце живе шо бреше то горе,
не змогло би вкрасти без брехні: поле, гори, море
то воно порожне й порожнечей лине:
тягне руки до живого та живе в нем гине.

вкрало мое море- горе...
вкрало разом з морем гори...
та з горами вкрало час,
час то ми- то горе вкрало нас!