Лина Костенко. Те журавли...

                ***
Те журавли... прощальные их трубы...
Звучанье их в сюитах голубых...
Осенний дождь свои натянет струны,
а верба пальчиком легко коснётся их.
Арфистка верба, грустно тебе снова,
стоишь, до плеч окутана в туман.
Сыграй же мне мелодию любови,
ту, без которой холодно словам.
Сыграй ты мне осенний плач калины.
Сыграй ты всё, что я тебя прошу.
Я не скрипичный ключ, а журавлиный
тебе над полем в небе напишу.

                ***
Ті журавлі і їх прощальні сурми...
Тих відлітань сюїта голуба...
Натягне дощ свої осінні струни,
торкне ті струни пальчиком верба.
Сумна арфістко! - рученьки вербові! -
по самі плечі вкутана в туман.
Зіграй мені мелодію любові,
ту, без котрої холодно словам.
Зіграй мені осінній плач калини.
Зіграй усе, що я тебе прошу.
Я не скрипковий ключ, а журавлиний
тобі над полем в небі напишу.


Рецензии