Пробачу, що п шов назавжди...

Пробач,
Нічого вже не повернути –
Тоді не встигла я збагнути,
Що щастя вичерпано час…
Що буде «Ти» і «Я» окремо,
І вже ніде не буде «Нас»…

Пробач,
Що зорі знову мерехтять,
Струмки так весело дзвенять,
Птахи весну до гаю кличуть…
Мені самотність, певно, личить,
Ось тільки очі не блищать…

Пробач,
Минуле наше було раєм,
А десь  отам, за дивокраєм,
Цвіте кохання – не для нас…
А зустріч – душу роз’ятрає…
Мов ніж, звичайна пара фраз…

Пробач,
Знов безупинно повторяю,
Тобі нічим не докоряю –
На це у мене прав немає…
Та й в тих докорах – сенс чортма…
Бо знов залишуся сама…

Пробач,
Всі ранки світанкові,
Де ми купалися в любові…
Твої не сказані слова…
Тоді я ще не знала болю…
Кружляла щастям голова..

Пробачу,
Зрад підступні чари,
У Бога не благаю кари
На милу голову твою…
Бажань запаморочних мари,
Що нездійсненні – розіллю…

Пробачу,
Що пішов назавжди,
Що не сприймав моєї правди,
Свою – з роками розгубив…
Світанку першого зірницю
Застережу я, мов зіницю…
Тоді ти так мене любив…

Пробач,
Коли я вранці засинаю,
Твої обійми відчуваю,
І поцілунків терпкий смак…
Навіщо ж, доля, знов гадаю,
Із нами вирішила так?


 плейкаст із ІНТЕРНЕТУ