Укра нцям...

Не знайти нам вітру в полі,
Правда гола,мов примара,
Там струмки по вінця в крові,
Життя в горі - наша кара.

І не Бога, і не чорта,
Самі ж ми себе караєм,
Жадністю повна аорта,
Що не маєм ми втрачаєм.

Та земля, де ріс мій батько,
Де гаї до ока милі,
Козаки рубали хватько
Ляхів,хоч були безсилі.

Де історія творилась,
Де всі разом ми були,
З ворогами палко бились,
Не рідня, але брати.

Де червоно-чорний стяг
Нам давав надію,волю,
Де країни син поляг,
З посмішкою, через болі.

Де квітневий сад квітучий,
Де Дніпро простяг могучий,
Де хмарини були тучі,
А буржуй був сином сучім.

Вымагає душа змін,
З серця ми прогнали Бога,
Зник металофону дзвін,
Кровью вистлана дорога.

Нас купив за злато жид,
Волю ми свою продали,
Повісті минулих літ
На генделик обміняли.

Нам історію цурають,
Помість віддають чужу.
Нас на брата натравляють,
Нам поставили межу. 

Нас винищують и лають,
Нас нахрапамы беруть,
Буржуї дівчат приймать,
Хлопців органи здають.

З заходу дме вітер буйний,
Мову мавп сидим вчимо,
Вітер,на нівець,отруйний.
Що ж ми,кляті,мовчимо?!

Чи нам голови промили?
Чи насправді ми дурні?
Де наші народні вила?
Де, мечі, скажіть мені?

Чому слово "українець"
Викликає в інших сміх?
Чому лях,буржуй і німець
Провокують нас на гріх?

Чому ж ми продали долю?
В краю дали панувать...
Самі вибрали неволю,
Дітям нашим вигрібать.