Чом, ви... ода-батькам, школ, сво му р дному селу,

      Чом , ви дядько Петре,-душу загубили...?
      Чому злим словечком-комуніста "вбили"?
      По за очі вбили,дуба зарубали,
      Попід самий корінь,-яблуньку зламали...
      Мовчки похилилась, гіллям забриніла,
      Біля того дуба,-душею зомліла:
             "Дубе, ти мій Дубе,-підніми голівку,
              Ти ж бо кріпкий ,Дубе,грай в свою сопілку.
              Так заграй в бандуру, щоб душу зігріти,
              Щоб заклятим тіїм вражам,-душою згоріти!!!"
              Щоб на тому боці, та зачули дітки,
              Прилетіли ластівоньки з тобою  вуркотіти.
     Одна б ,-засміялась, друга- пригорнулась,
     А третяя, та й наймолодша,- скрізь сльозу,-всміхнулась...
     Чом ви, дядько Петре:душу загубили,
     Чим же комуністи,- та вам не вгодили?
     Мабуть тим, що в скруту,-кусок хліба дали,
     На рідній землиці,-щедро пригортали...
               З цієї землиці,-ви корні пустили,
               І на нашій землі,- синів породили.
               А вашим синочкам,- байдуже живеться,
               Та за вашу злую душу,- і їм ,-не минеться.
               Бо на цьому світі,-важко нам прожити,
               За кожнее злеє слово,- будемо платити...
     "Дубе, ти мій Дубе, як тебе зігріти,
      Чи словом, чи ділом з тобой гомоніти?
      Бо за твою правду, правдоньку святую,
      Проклянуть ті злії вражи,-старість молодую.
      Бо забувся дядько Петре,-пісні свої гожі,
      Що лунали в твоїй хаті, у твоїй прихожій!!!
               Не повірив дядько Петре, що йому раділи,
               Що його ті славні пісні,-душу нам зігріли...
               Не подумав дядько Петре,що у цього Дуба,
               Крім Яблуньки ,- біля хати,-живуть доньки любі:
               Три тополі,- біля хати,на сторожі миру,
               Три яблуньки, три черешні,три долі, три милі,
     Три найкращі, -найдорожчі,-бо Дубові діти,
     Ластівками прилетіли,- з Дубом гомоніти!!!
     Бо старшая,- то горлиця., то перший росточок,
     А дві інші,- то тополі,-забігли в садочок...
     Не дадуть тії тополі,-Дуба підрубати,
     Попід самий корінь,- Яблуньку зламати!!!
                Бо весною,- з буйним вітром,прилетять до хати,
                Тихим словом,-буйним словом,- батька визволяти!!!
                І весняне до них сонце,- лагідно всміхнеться,
                За хмаркою сховається, дощиком прольється...
                Загуркоче, загуде Божа колісниця, понад світом
                Пропливе,-грімом розільється!!!
    Святий Боже, святий кріпкий,- пробач,- бо я мушу,
    Затріпочу, -залоскочу,- вражу злую душу...
    Тихим словом залоскочу,-з дрімоти проснуся,
    До болі,-та до своєї,-долею всміхнуся!!!
    Щоб раділи наші дітки,- весняному сонцю,
    Щоб дощиком вмивалася,- моя, й ваша донька!
                Щоб синочки, як Дубочки, в полі виростали,
                Зимнім вітром,- буйним вітром,-душі,- не зламали!!!
                Щоб їхніїї сині очі,волошкові очі,-заблукали
                В  синім небі, і в день,  й поміж ночі...
                Щоб раділи, щоб співали,-гопак танцювали,
                І польку, й гоцулочку,- від вас переймали...
   Щоб село моє чудове, моя Батьківщина,
   Процвітала,- всміхалася,-долями людськими.,
   Скільки націй і народів,- воно пригортало,
   Біля вогнища святого,- всіх обігрівало!!!
   Я вклоняюсь: низько,низько,- своєй Батьківщині,
   Першій вчительці, і школі, і своїй родині,
   Свому батьку, своїй ненці, що мене вродили,
   Першім проліскам,-в дитинстві,- ми по них ходили!!!
                Я вклоняюсь:низько,-низько,- тобі,-МАТИ-ВЕСНО,
                Щоб співати, щоб радіти,щоб вірші рознесло,
                В кожну долю, в кожну хату,і в мою домівку...
                Грай же Весно, співай Весно,- у свою сопілку!!!

  Однажды мне приснился плохой сон...Я конечно же сразу позвонила родителям.Оказалось заболел отец, ему было очень плохо...Мама плакала...Спрашиваю что случилось...Она молчит...Ноя всё же выспросила у неё, в чём дело...Оказывает ся один мамин сатрудник просто с ней пошутил, мол:"Что ты ЛИда плачешь?Подумаешь на одного комуниста станет меньше...Он приехал к нам с Западной Украины и уже довольно долго жил в нашем селе...Но так и не признал насшу действительность.Мой отец всегда был на руководящих постах, там ,где надо было занимать первые места.И так это и было...Он до сих пор комунист, председатель Совета Ветеранов...И я , как дочь своего отца,-поддерживаю его и очень горжусь, что у меня такой отец...В этом году ему исполниться 88 лет...А маминого сотрудника,-уже давно нет в живых...Светлая ему память...Зла не держу,-нет.И не держала,но поставить на место таких людей надо...Вот так, сразу, как с пулемёта и родился этот стих, вернее родилась ОДА.Большое спасибо всем, кто прочтёт , или оставит свои рецензии...Я буду очень рада их получить..Всем счастья, долголетия и добра!!!Старайесь _не грешить,,.Хотя мы все грешные от природы...