Розлита брехня...

Місяць ріже мокрі очі,
Я вмиратиму щоночі,
Б'ється птаха ошаліла,
Я умру і зникне віра.

Я клянусь тобі, повір,
Серце рве болюче звір,
Я не зникну просто так,
Не втечу, залишу знак.

На прощання поцілую,
Ясні крила вітродую,
Він один мене жаліє,
Ніжно обіймає і леліє.

А твої обійми наче тінь,
Глухі почвари всіх глибінь,
Твій голос і твоє єство,
Хворі на брехню. І зло

Розповзлося по легенях,
Підкидає сварки по кишенях,
Цілий світ тобі отрута
Та біс давно думки поплутав.


Залив чорнилом мою казку,
З душі укравши усю ласку,
Спокусивши моє бідне тіло,
Яке від втрати так боліло,

У снах нашепотів розлуку,
Додавши болю в мою муку,
В мої і так самотні очі,
Розливав брехню щоночі.


І я поринула у неї з головою,
Та ти і далі не давав спокою,
Заплямив усі чудові миті,
Залишивши мрії лиш розмиті.

Та ще заб'ється в мені пульс,
Я когось покличу, я озвусь,
Тільки будеш це не ти,
Не твої спалахи брехні, біди...