Магiя -Чайна Церемонiя-

Ці пасма незвичайних кольорів на небі,
як музика мінлива тут_і_нині,
її ніколи не почуєш більше, лиш в снах, як пощастить.
Ці хмари дощові чи з мокрим снігом, як оливо,
що переходить у оливи мурі, на заході повисли.
Стою на мурах височезних. Іду по риштаках.
Уперше не боюся впасти з висоти.
Вдихаю вечір цей пастельний.
Смакую пасту з імбирю та меду, як передсмак вечері.
Для цього є уява, язик і піднебіння.

Він довго заварював чай.
В джерельній воді пелюстки хризантеми настоював кілька годин.
Горнятко, як пташку долонями грів.
Насипав у-лон, срібні стріли, індійських конопель
і цілу хвилину окріп наливав.
Здавалось годину та цівка тоненька лилася
із мідної турки.
Рельність зі схованки вийшла і час зупинився,
щоб в новому руслі текти непомітно.

Дощу не було. Десь поділися хмари.
І рясно зірки заблищали і кілька планет утворили трикутників кілька
з Антаресом і Бетельґейзе на радість чи сум звіздарям.
Він чаєм мене пригощав, а я наприносив гостинців:
родзинок, вина, маринованих слив, заквашених яблук і кавуна.
Курились кориця, пачулі, коноплі та мак сянець.
Земля нас несла, як лелека у дзьобі.

-- Знаєш, розпізнати людину, яка запізнала просвітлення не так вже і важко.
-- Як.
-- Дай її склянку води, філіжаночку кави, горняточко чаю чи кухлика з пряженим
   молоком і подивися. На рухи рук. На сміх очей.
   На поцілунки губ, посудини, питва.
-- Дуриний не побаче, а мудрий і так знає з ким справу має.
-- Як знати. Як знати...

Білий чай. Зоряний дощ. Сонячний вітер.
Дао встелене пелюстками вишні.
Час, як слимак, заховався в нефритову мушлю.


© Copyright: Валентин Лученко, 2016