Осіння спека в дивний дощ,
Вірю в себе і ще в щось,
Думки розкисли від кількісті слів,
Згас вогонь і я до тла не згорів,
Від твоїх кислотних речей,
Боляче як від гострих мечей,
Розбиті руки і в очах кров,
так згасає (моя) любов,
Сонце світить та не встає,
А в мене знову вянуть квіти,
І що ж робити диво ти моє,
Якщо на вулиці тривоги вітер,
І все було б добре все як завжди,
Сварилися ми та мирилися ми,
Та твої таргани з розуму зійшли,
Напились вогняної води...
дивний
© Copyright: Александр Дан, 2016
Свидетельство о публикации №116033009878
Свидетельство о публикации №116033009878
Рецензии
